Володимир Шевченко
(полковник, президент вертолітної федерації ім. І.Сікорського, народний депутат 2-го скликання Верховної Ради)
Інтервенція Росії щодо України: перехід з прихованої форми у відкриту
«… они трудную службу сегодня несут вдали от Росії…»
Спостережливим людям чим далі стає зрозумілішим, що з часу захоплення вищої влади в Україні групою Януковича операція знищення основ державного суверенітету України вступила у завершальну фазу. Ознаки цього містяться у безпосередній діяльності нинішнього керівництва України. Символом початку цієї завершальної фази стало підписання Харківських угод 2010 р., здійснене незабаром після вступу Віктора Януковича на посаду Президента України. Підписання цих угод є яскравим свідченням того, що до влади в Україні нарешті прийшла група, уособленням якої є Янукович, що є активною реалізаторкою проекту, який зветься «русскім міром», тобто проекту відновлення Московської імперії, до складу якої має неодмінно увійти Україна.
Звертає на себе увагу активізація в Україні в роки президентства Януковича усіх форм тиску на суспільну свідомість в напрямку втягування її у простір «русского міра». Україноненависники всіх мастей почуваються тепер в Україні абсолютно вільно і значний їх відсоток зосереджений у правлячій Партії Регіонів.
Усе це є ознаки того, що ми спостерігаємо перехід інтервенції Росії щодо України в активну фазу. Але ж особливий інтерес Росії до України ніколи не меншав і від самих початків відновлення української незалежності московська агентура всередині України не припиняла діяльності, спрямованої на розхитання основ української державності за всіма напрямками і, насамперед, напрямками економічними, військовими та ідеологічними.
Зрозуміло, що в будь-якій країні, і Україна не є в цьому винятком, працюють агенти інших держав. Їхня функція – спостереження і збір інформації щодо реального стану справ у країні під кутом інтересів держави, якій ця агентура служить. Така функція є нормальною і не становить прямої загрози національній безпеці.
Проте в Україні московська агентура ніколи не виконувала лише інформаційну функцію. Вона активно втручалася у процеси, що відбувалися в країні, і всіляко сприяла підриву української держави в економічній, військовій та ідеологічній сферах. Одним з напрямків підривної роботи була приватизація за російські гроші підприємств з єдиною метою їх знищення. Нищилися цілі галузі. Класичним у цьому плані є приклад зі знищенням сільськогосподарського машинобудування. А викуп та рейдерське захоплення кораблебудівних заводів України здійснюється людиною, яка нещодавно стала громадянином України і Народним депутатом України. Це говорить про ціленаправлені дії по знищенню не тільки економіки в цілому, але й окремих галузей виробництва в Україні. Це і є підривна робота ворожих спец служб. Руйнація країни набирає колосальних темпів. Таке почало відбуватися ще при Президенті Кучмі, коли були викуплені великі підприємства в Україні підставними особами, і на цих підприємствах (наприклад. кораблебудівельний завод у Миколаєві) почали вирізати унікальні станки та інше обладнання . Тоді влада схаменулася, і підприємства знову були націоналізовані, Зараз, мабуть, для України при нинішньому керівництві все втрачено.
Однак, до початку президентства Віктора Януковича московська агентура задовольнялася діяльністю в тіні, не обіймаючи в Україні вищих керівних посад у центральних органах влади. З приходом до державного керма Януковича і його команди ситуація різко змінилася. Це виявилося, зокрема, в тому, що установи, які прямо відповідають за національну безпеку України, очолили люди з сумнівною щодо України лояльністю і, іноді, не менш сумнівним фаховим рівнем як для таких високих посад.
Так, 2012 – 2013 р. Службу Безпеки України (СБУ) очолював такий собі Ігор Калінін, уродженець Московської області, який з’явився в Україні 1992 р. у ролі викладача Національної академії СБУ. Зрозуміло, що така робота відкриває перед людиною певні можливості щодо впливу на кадрову політику СБУ. За умови відсутності українського патріотизму такий вплив може стати негативним. Впливовість Ігоря Калініна в період його викладацької роботи підтверджується, зрештою, його призначенням, починаючи від 2002 р. на високі посади в СБУ, включаючи посаду його Голови.
Тепер СБУ очолює Олександр Якименко, народжений в Естонії. Судячи з прізвища він має українське коріння, але, як це не сумно, українське походження далеко не завжди є запорукою українського патріотизму, або, хоча б, лояльності. Якименко, після служби у ВПС Російської Федерації, 1998 р. з’явився на Донбасі і відтоді аж до 2010 р. перебував у статусі, виходячи з якого дуже важко пояснити його несподіване призначення 2010 р. начальником Управління СБУ у м. Севастополі і присвоєння йому 2011 р. звання генерал-майора.
Міністром оборони України одним із своїх перших указів на посаді Президента від 11.03.2010 Віктор Янукович призначив Михайла Єжеля. Цей діяч протягом довгих 1996 – 2003 р.р. стояв на чолі Військово-Морських Сил (ВМС) Збройних Сил України, і саме тоді відбулося безпрецедентне нищення ВМС замість їхньої розбудови. В цей період було знищено понад дві третини кораблів, які дісталися Україні при розподілі флоту. Про скандальний епізод з діяльності Михайла Єжеля по знищенню кораблів забезпечення ВМС знято документальний фільм «Герої України, або як знищити флот» (http://www.youtube.com/watch?v=QLOqpYOwk4Y), випущений 2010 р. Очевидно ці його «заслуги» і було враховано при його призначенні на таку високу посаду Міністра оборони України, а зараз Послом України у Білорусії. Мабуть, в нагороду за таку діяльність і «великими заслугами» «перед родіной». Тому що такий як він в Україні «трудную службу сєгодня нєсут вдалі от Росіі…»,Ці слова з російської пісні про шпигунів найкраще характеризують сьогоднішню діяльність таких «Ежелів» в Україні , не виключаючи і сьогоднішнього керівництва України.
Про наступного міністра оборони Дмітрія Саламатіна, що був на посаді протягом 10 місяців 2012 р., соромно навіть згадувати. Цей яскравий представник московського істеблішменту, котрий з якогось дива прийняв 2005 р. українське громадянство, вже 2006 р. став народним депутатом від Партії Регіонів (хто б сумнівався?) і запам’ятався активною участю в бійках у Верховній Раді, після яких внаслідок зіткнення з його дружнім російським кулаком декілька депутатів опинилися у лікарні, а один втратив цілісність носа. Звичайно ж, кому як не йому, такому талановитому перемовнику, було доручати експорт української зброї? Тож 2010 р. «русскій богатирь» Саламатін, з таким же славетним минулим як і більшість сьогоднішніх донецьких керманичів в Україні, очолив «Укрспецекспорт», 2011 р. – «Укроборонпром», а вже 2012 р. заслужив посаду міністра оборони України. Велику частину часу проводив на дачі під Москвою, куди його підлеглим частенько доводилося літати для підписання українських наказів по оборонному міністерству. На тлі постійних агресивних випадів Кремля в бік України така поведінка її Міністра оборони видається більш ніж сумнівною. Та і теперішне кирівництво не відстає в «широких темпах розбудови» Українських Збройних сил. 9 серпня 2013 року з відкритим листом до Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України звернулися всі колишні командувачі Військово- повітряних Сил України про ліквідацію і знищення Повітряних сил України. Серед них такі відомі командуючі як Стрельніков В.І., Антонець В.М., Торопчін А.Я., Лопатін М.О., СкалькоЯ.І., ОніщенкоС.І. та інші, Вони звернулися з листом стосовно руйнування збройних сил України в цілому та зокрема повної ліквідації Повітряних сил України сьогоднішнім керівником Генерального штабу Збройних Сил України. Причому розподіл України на «Командування» цими «захисниками» так заплановано, як буцім- то вони знали плани нашої п`ятої колони та наших агресивних сусідів по розділу України на захід і схід. З оглядом на кадрову політику нашого Презедента то і Міністр оборони України Лебедев теж мабудь подобаеться «великому вхідному брату», бо мав свій бізнес в Севастополі.., як би він був з Лівівщіни або навіть з Сум чи Дніпропетровщіни, то мабуть такі призначення не відбулись. То як можна охарактеризувати діяльність таких військових керманичів? Навіть дитині зрозуміло, до чого тут йдеться - «трудная служба сегодня у ніх…., но оні єйо исполняют»…
Степан Хмара 24 січня 2014 р. на зібранні асоціації народних депутатів сказав: «Зараз Янукович не керує силовими структурами. Вони працюють за безпосередніми вказівками з Москви, не питаючи в нього». З усього видно, що Хмара таки правий.
Такого катастрофічного становища, як в Україні, немає навіть в Білорусії, ближчого соратника і союзника Росії. Лукашенко не допускаэ жодних представників з інших країн на посади силових структур. Вони зайняті виключно білорусами, вірними йому і країні. Їхнє КДБ діє чітко і в інтересах «бацьки» та Білорусії. Збройні сили не руйнуються у них росіянами, а постійно вдосконалюються по своїм можливостям, і випадки корупції в військах- велика рідкість. Це при тому, що кордон з Росіеєю відкритий. Але суверенітет Білорусії не підлягає сумніву, що доводив не раз Лукашенко на відміну від Януковича. Путін дозволяє собі кататися з байкерами по Криму в той час, коли Янукович годинами стоїть в «незручній» позі, чекаючи того з офіційним візитом. Так не принижували жодного Президента іншої країни.
Отже, інтервенція Росії на наших очах перейшла з прихованої форми у відкриту. Тепер заслані в Україну з Москви люди не лише посіли вищі посади в установах, які відповідають за національну безпеку й обороноздатність країни, але вже й виконують поза Віктором Януковичем, який за іронією долі є Головнокомандувачем Збройних Сил України, безпосередні вказівки Кремля, вороже ставлення якого до держави Україна є загальновідомим. Але не тільки високі посади зайняті сьогодні представниками східного сусіда. Сьогодні ними кішить вся Україна. Разом з українським криміналітетом вони ведуть активну підривну силову діяльність. Недавні звірства з Дмитром Булатовим - забивання цвяхів у руки, одрізання вуха - це слід, на який здатні тільки сусідні «братья», звиклі до звірств на Кавказі. Так хто ж фашисти??? Це Россія розпускає слухи про фашизм в Україні. То хто ж його організовує? Давно відомо, що якщо росіяни кричать про «невмешательство» запада, то це може означати тільки одне - вони тут вже давно. Ідеологічна війна і ідеологічна атака на Україну, яку веде Росія активно уже понад п'ятнадцять років, дає сьогодні свої результати. Та навіть наївні європейці почали вірити російській пропаганді. А вона є більш агресивною, ніж Гебельсовська Фашисько-нациська. То чи вони забули, до чого це приводить???
І якщо у «наших восточных братьев» завдяки нашому керівництву здійсняться плани по окупації України , то скоро наші матері заплачуть кривавими сльозами за своїми дітьми, які будуть в першу чергу кинуті на війну на Кавказі, незважаючі на те, чи вони з Донецька, чи Львова і Дніпропетровська. Для них ми всі хохли, яких треба підставляти під кулі і знищувати в першу чергу. Це запропонував Жириновський. Ось що чекає весь люд в Україні…, війна і загибель. Та і наші олігархи теж не залишаться в стороні. Російські олігархи, а простіше такіж бандюки, роздавлять їх як кошенят і закордон не допоможе. Не буде їм спасіння теж, а може і в першу чергу.., капіталів награбованих у народа України їм не бачити.
Отже, якими можуть бути найближчі перспективи України з огляду на таке становище? Не хочеться бути тим, хто пророкує погане, але до голови лізуть сумні епізоди з Угорщиною 1956 р., Чехословаччиною 1968 р., Грузією 2008 р. Колись таке сталося з Чехословаччиною у 1937році. Тоді Європа отримала світову війну. Що отримає на цей раз? І як тепер виглядають гарантії США стосовно України, бо Росія вже демонструє свої гарантії українцям і вже є перші трупи, гарантовані їх спецслужбою. То чия наступна черга?