2014-02-22 04:28:29
Шевченко Володимир
(полковник, народний депутат України 2-го скликання)
ПІРАТИ АЗОВСЬКОГО МОРЯ
На українців вже почали полювати росіяни.., а українська влада мовчить!
Серед подій, які стали каталізатором Євромайдану, особливе місце посідає цьогорічний інцидент 17 липня в Азовському морі, внаслідок якого загинуло 4 рибалок, громадян України. Цей інцидент віддзеркалює суть проблем, напряму пов’язаних з необхідністю вибору Україною генерального напрямку свого розвитку, спрощено укладену у формулу альтернативи Захід-Схід, або ж Єропейський Союз-Митний Союз.
Чому так?
Пригадаємо деякі деталі. 17 липня російський прикордонний катер типу «Мустанг» вчинив в Азовському морі переслідування риболовецького баркаса з українськими громадянами на борту. Наслідком переслідування став навмисний таран риболовецького судна, під час якого загинули 4 з 5 рибалок, що перебували на його борту. Як свідчить єдиний уцілілий з рибалок, Олександр Федорович, під час переслідування російські прикордонники вели по риболовецькому судну кулеметний вогонь. З оприлюдненого відеосюжету видно, що російські прикордонники у цьому інциденті не були одягненими у форму прикордонної служби, а виглядали як звичайна братва, тобто бандити. Навіть командир бойового корабля був у жовтій футболці і шортах. Це все є ознакою повного занепаду будь-якого порядку і дисципліни у російській прикордонній службі, принаймні цього регіону. Скидається на те, що ця служба живе сама по собі і зовсім не контролюється відповідними структурами своєї країни. Ці структури, тобто російська так звана «правоохоронна» система, реально не контролюють не лише прикордонну службу, але й колишню міліцію, теперішню поліцію, яка, користуючись цією безконтрольністю, очолює весь кримінальний «бізнес» Росії: наркоторгівлю, шляхи незаконного транзиту, торгівлю людьми тощо.
Так чому ж так бояться українські громадяни потрапляти в руки російських прикордонників? Чому і де вони зникають під час цих зустрічей?
Цікаво простежити за реакцією сторін – учасниць інциденту.
18 липня, тобто наступного після інциденту дня, в МЗС України був викликаний тимчасовий повірений РФ в Україні Андрій Воробйов. Як повідомили в прес-службі відомства, українську сторону на зустрічі представляв в.о. міністра закордонних справ Руслан Демченко.
Демченко висловив стурбованість у зв'язку з діями російських прикордонників, які, на думку української сторони, були надмірними і не відповідали ситуації.
Крім того, тимчасовий глава українського МЗС вручив російському дипломату ноту з вимогою проведення об'єктивного розслідування інциденту.
Також в документі зазначається, що Росія зобов'язана вжити заходів для запобігання подібних ситуацій у майбутньому.
У свою чергу, Воробйов запевнив, що російська сторона забезпечить пошук зниклих безвісти і репатріацію тіл загиблих українських громадян.
У МЗС також повідомили, що на місце події прибув Генконсул України в Ростові-на-Дону.
Звертає на себе увагу, що як заява української сторони, так і реакція на неї сторони російської не відповідають суті того, що трапилося. З українського боку не наголошено на тому, що дії російської сторони є злочинними, оскільки порушують порядок розв’язання подібних інцидентів у практиці цивілізованих держав, а з російського боку не виявлено наміру адекватно відреагувати на загибель громадян іншої держави у частині, що передбачає покарання винних. Тобто, з українського боку маємо прояв задавненого холуйства, вихованого в тих з українців, кого Москва брала на службу для забезпечення своїх інтересів в Україні, а з російського боку – вияв московського великодержавного хамства, що виявляється у ставленні до українців як до недолюдей, життя яких нічого не варте. Поки що лишаємо за кадром той факт, що в Росії не краще ставляться і до своїх людей. Це тим більше симптоматично, що даний випадок не є поодиноким і що напади російських прикордонників на українські риболовецькі судна є звичайною практикою останніх років, яка спровокована раболіпством української влади у ставленні до «старшого брата». Сама Росія не в змозі утримати свої так звані «правоохоронні органи» у рамках закону, а українська сторона зі свого боку «соромиться» їй про це сказати. Як наслідок, четверо українців загинуло. Яскравою ілюстрацією до цого є приклад безконтрольності правоохоронних структур Росії за станом правопорядку на Київському вокзалі в Москві, де російські поліціянти нагло і відкрито грабують приїжжих українців, оббираючи їх до нитки до такого стану, що деякі українці навіть не мають змоги купити квиток на зворотній шлях.
Слідом за тим до ЗМІ 21 липня надійшла інформація про те, що міністр закордонних справ України Леонід Кожара зробив заяву, згідно з якою "правоохоронні органи України та МЗС поки що розпочали своє розслідування. Ми хочемо, щоб російська сторона співпрацювала з нами в цьому питанні. Такі інциденти не повинні повторюватися". За словами міністра, він в цілому задоволений рівнем співробітництва з російською стороною у зв’зку з інцидентом: «Іде активний діалог, повноцінне співробітцтво». Незрозуміло, чим власне залишився задоволеним Кожара. Мабуть тим, що його московські господарі згодні з ним говорити, бо могли б і не згодитися. З точки зору раба, якщо господар звертає на тебе увагу, то це вже велике досягнення.
Далі, у зв’язку із заявами російської сторони щодо того, що саме риболовецький баркас з українськими громадянами на борту, а не російський озброєний кулеметами прикордонний катер, першим вчинив напад, з української сторони почалася млява реакція по суті інциденту. Дані заяви російської сторони нагадують заяви колишнього Міністра оборони України Олександра Кузьмука стосовно збиття українською ракетою російського цивільного літака з ізраїльськими громадянами на борту. З його заяв можна було б зробити висновок, що насправді було навпаки: російський літак неправильно летів і врізався в мирну українську ракету, завдавши тим Україні неабиякої матеріальної шкоди. Тобто наші проросійські чиновники належать до однієї з російським чиновництвом «політичної» школи і це їх ріднить із Росією.
Так от, генеральний консул України в Ростові-на-Дону Віталій Москаленко 30 липня заявив, що «у відповідності до двосторонньої угоди, акваторія Азовського моря перебуває у сумісному використанні двох сторін. Тобто, прибережних вод тут немає. Якби вони (українські рибалки, – автор) пристали до берега, то було б зрозуміло, що вони на території Росії». Отже, кордоном Росії з боку Азовського моря є лише берег. Які функції в даному разі виконував російський прикордонний катер у самому Азовському морі – взагалі не зрозуміло. Російські прикордонники, згідно з російсько-українськими угодами, повинні були б стояти на березі, там, де починається їх кордон.
Тобто, представники Росії не мали права затримувати українське судно, а тим паче застосовувати проти нього зброю. В даному випадку були грубо порушені правила судоводіння : прикордонний катер таранив маломірне судно, розбивши його навпіл, що призвело до людських жертв. Це кваліфікується як навмисне вбивство, бо українці не застосовували зброї, мало того – у них її не було, вони не представляли загрози для оточення, як це буває з п’яними водіями, а просто рятували своє життя від нападників, бо наперед знали, що їм загрожує. Нижче про це буде сказано окремо.
Дивно, що вище керівництво України вперто не звертає на це уваги. Так, 9 серпня 2013 р. Міністр юстиції України Олена Лукаш у зв’язку з порушенням 21 липня Російською Федерацією кримінальної справи проти вцілілого українського рибалки Олександра Федоровича заявила, що «одним з головних умов притягнення до кримінальної відповідальності є здійснення злочину на території держави, яка притягає до кримінальної відповідальності.
Згідно з Договором між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Договором між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, Азовське море і Керченська протока історично є внутрішніми водами України та Російської Федерації і належать до внутрішніх вод України та Російської Федерації.
При цьому вказані міжнародні договори не містять положень, що закріплюють зони відповідальності і контролю за однією прибережною державою – Україною та Російською Федерацією.
Слід також зазначити, що між Україною та Російською Федерацією не укладено договір про делімітацію морського кордону Азовського моря із вказанням координат його проходження.
Виключна економічна зона і континентальний шельф Російської Федерації в Азовському морі також не визначено, оскільки відсутні українсько-російські договори про розмежування сфер економічного впливу України і Росії в Азовському морі.
У наказі ФСБ Російської Федерації від 10.09.2007 №458 «Про затвердженя правил прикордонного режиму» вказується на встановлення прикордонного режиму в Азовському морі у межах двох морських миль (близько 4 кілометрів) від берега.
Маломірне судно з п’ятьма громадянами України на борту було помічене російським прикордонним катером типу «Мустанг» 17 липня 2013 року у точці координат 46 градусів 41,2 хвилин північної широти, 37 градусів 51,7 хвилин східної довготи, а саме по за межами дії зони встановленної наказом ФСБ Росії.
Тому інцидент слід розглядати як такий, що виник не у межах територіального моря Російської Федерації та адміністративних межах прикордонного контролю РФ, тобто не на території Російської Федерації. І, як наслідок, факти вчинення кримінально-карного вчинку на території Російської Федерації відсутні».
З огляду на вищенаведений коментар, звертає на себе увагу абсолютно неадекватна реакція української сторони на інцидент, що стався. Внаслідок інциденту, котрий слід розцінювати, як грубе порушення в односторонньому порядку російською стороною чинних російсько-українських угод, що мають силу закону як в Україні, так і в Російській Федерації, загинуло 4 громадян України, а п’ятого, який вцілів, було затримано у незаконний спосіб і порушено проти нього кримінальну справу, що є також порушенням законодавства у частині, котра стосується іноземних громадян.
Якою ж при цьому мала б бути реакція української сторони? Правильно. Вимога покарати винних у вказаному інциденті і надати сім’ям загиблих відповідні матеріальні компенсації. Натомість маємо лише заперечення щодо порушення проти вцілілого громадянина України кримінальної справи.
Визначення винних у цьому інциденті – справа також не така вже й однозначна. Російські прикордонники наче б то діяли відповідно з наказом №458, виданим ФСБ Російської Федерації, який не може мати законної сили, оскільки суперечить українсько-російським угодам, які мають силу закону як в Україні, так і в Російській Федерації, бо були відповідним чином ратифіковані, і вступили в законну силу в обох країнах. Український Міністр юстиції зробила грубу помилку, пославшись на незаконний наказ ФСБ, замість того, щоб звернути увагу російської сторони на неправочинність цього акту, а в МЗС України повинні були б відреагувати на дії російської сторони, яка в односторонньому порядку порушила двусторонню угоду. У існуванні цього наказу якраз і криється віповідь на запитання про те, чому шлях України у бік Митного Союзу є для неї неприйнятним і навіть згубним.
Чому? ФСБ Російської Федерації видає наказ, в якому існують положення, що є прямим порушенням чинного законодавства Російської Федерації. При цьому російська прокуратура ніяк на це не реагує. Як наслідок, російські прикордонники нападають на іноземних громадян, але і цей наказ ними було порушено. У цьому – вся Росія.
Отже, правий був Вінстон Черчілль, коли сказав, що «договори з Росією не варті того паперу, на якому написані». Задовго до нього Гетьман Богдан Хмельницький, пояснюючи присланому до нього з Москви боярину Федору Бутурліну свій намір укласти договір зі Швецією, сказав, що на відміну від Царя московського Король шведський дотримується даного ним слова.
Тут доречно буде згадати крилатий вислів Івана Крилова з його байки «Вовк та ягня», в якому відбивається суть укоріненої російської правосвідомості: «У сильного всегда бессильный виноват». Тобто, основою російської правосвідомості є не мотив справедливості, а мотив сили. «Ты виноват лишь в том, что хочется мне кушать». Так само поводиться і Віктор Янукович, який підлеглих, слабших за нього, рве на шмаття, виступаючи тут у ролі вовка, а перед Володимиром Путіним бекає як ягня, принижуючи тим самим Україну і її громадян. Це Москвою розцінюється як вияв слабкості у розрізі і провокує відповідне її ставлення до України і українців.
То чи є для України якась позитивна перспектива у тому, щоб знову повертатися до простору, в якому життя влаштоване за законом джунглів? Тобто до легалізованого бандитизму, постійних внутрішніх війн, які ніколи на території Росії не припиняться, тощо. Чи готові матері України віддавати своїх дітей на гарматне м’ясо для задовільнення кланових інтересів московського керівництва? Чи не перспективнішим для України є шлях до європейського правового простору? Запитання риторичні.
Тож і не дивно, що українські рибалки з острахом ставляться до контактів з російськими прикордонниками, знаючи про реальний стан так званої «правоохоронної» сфери Росії. Тим більше, що їм наперед відома реакція української сторони – за них ніхто не заступиться, і про них ніхто не потурбується. Реальність полягає в тому, що російські прикордонники ось уже понад чотири роки піратствують в Азовському морі. Росіяни практично полюють на українців і кожен з рибалок знає, що потрапивши до рук російських прикордонників, без викупу від них не вирвешся. А викуп влаштовується через кримінальних авторитетів, які взяли під свій контроль усе українське узбережжя Азовського моря. Саме ці кримінальні авторитети взяли під свій контроль і весь браконьєрський бізнес на всьому просторі Азовського моря. Прості рибалки в море не виходять давно. Аналогічним чином організовано кримінальний бізнес з видобування вугілля у копанках, де заробітчани-шахтарі за копійки ризикують своїм життям, щоб нагодувати свої сім’ї. Тобто, загальна криміналізація суспільства в Україні за останні роки, особливо на сході Україні, зіграла свою негативну роль у цьому інциденті.То слід поставити питання, що стається з тими рибалками, котрі непотрібні кримінальнім структурам і, відповідно, державним теж? Вони і їх майно залишаються в полоні у російських піратів. Деякі, котрі через декілька років повернулися після того, як їх захопили російські прикордонники, розповідають, що їх примушували відпрацьовувати за затримання. Іншими словами, вони були в рабстві. Багато кого з них було перепродано на Кавказ, а дехто ще й досі не повернувся. Дехто вже й не повернеться, а про майно і говорити зайве. Ось чому російські прикордонники так захоплюються полюванням на людей, адже це приносить великі доходи. До цього призвела мовчазна холуйська поведінка української сторони перед Россією, тобто, офіційної влади України.
То чи піде Україна в Європу, чи в бік зближення зі сходом, з Росією?.. А що виберуть українці? Чи вони виберуть простір правосвідомості, в якому панує і визнається «право сили», як у Росії, чи європейський простір правосвідомості, в якому домінує право, засноване на поняттях справедливості. Так само є очевидним вибір української владної верхівки, яка за своїми звичками цілком вписується до російського простору, в якому панує так зване «право сили». Таким чином, нинішнє керівництво України є чужинецьким для самої України і його народу. Отже так виходить, що при чинній зараз владі нам європейських порядків не бачити, – не той сьогодні напрямок думання в головах керманичів України.
Як казав письменник Булгаков у творі «Собаче сердце», вклавши ці слова до вуст свого героя професора Преображенського, - «…в головах у них розруха…». Під російською розрухою слід розуміти наслідки такого способу життя і управління державою «по-Швондеровски», а життя « по -Шариковски», коли верхи зосереджені на забезеченні лише своїх приватних інтересів. А життя в цілому в країні залишається кримінальним.Наслідком такого підходу є деградація правової культури.
Нещодавно знову стався інцидент з затриманням українських рибалок російськими прикордониками, і знову при затриманні був використаний кулемет. Де в якій країні проти мирних, неозброєних громадян представники правоохоронних служб застосовують автоматичну зброю, якщо у цих громадян завідомо немає зброї, тим паче, не маючи законних підстав до затримання? Хоча цей раз рибалки й були передані українській стороні, але факт застосування автоматичної та ще й важкої зброї (корабельний кулемет), відбувся. Як це назвати, якщо не війною? А чи є зараз війна з Росією? чи може Росія вважає Україну своею територією і застосовує ті ж засоби боротьби з мирним населенням як на Кавказі? Ось до чого призвела раболіпницька політика Януковича. Чи не варто україньській стороні звернутися до російської з пропозиціею та вимогою що до передачі контролю за внутрішніми водами і за станом правопорядку при рибальстві відповідній інспекції по цьому профілю, тобто цивільним структурам рибоохорони…, нема чого робити бойовим прикордонним кораблям і катерам там де нема кордону.
Тим часом на українців продовжують полювати росіяни! Якщо вони безперешкодно роблять це зараз, коли їм стоїть на заваді міжнародне право, то при вступі України до Митного Союзу, вони робитимуть це ще з більшим нахабством. Мало того, якщо вони роблять це зараз лише у прикордонній смузі, то у Митному Союзі робитимуть це на всій території України!!!
(полковник, народний депутат України 2-го скликання)
ПІРАТИ АЗОВСЬКОГО МОРЯ
На українців вже почали полювати росіяни.., а українська влада мовчить!
Серед подій, які стали каталізатором Євромайдану, особливе місце посідає цьогорічний інцидент 17 липня в Азовському морі, внаслідок якого загинуло 4 рибалок, громадян України. Цей інцидент віддзеркалює суть проблем, напряму пов’язаних з необхідністю вибору Україною генерального напрямку свого розвитку, спрощено укладену у формулу альтернативи Захід-Схід, або ж Єропейський Союз-Митний Союз.
Чому так?
Пригадаємо деякі деталі. 17 липня російський прикордонний катер типу «Мустанг» вчинив в Азовському морі переслідування риболовецького баркаса з українськими громадянами на борту. Наслідком переслідування став навмисний таран риболовецького судна, під час якого загинули 4 з 5 рибалок, що перебували на його борту. Як свідчить єдиний уцілілий з рибалок, Олександр Федорович, під час переслідування російські прикордонники вели по риболовецькому судну кулеметний вогонь. З оприлюдненого відеосюжету видно, що російські прикордонники у цьому інциденті не були одягненими у форму прикордонної служби, а виглядали як звичайна братва, тобто бандити. Навіть командир бойового корабля був у жовтій футболці і шортах. Це все є ознакою повного занепаду будь-якого порядку і дисципліни у російській прикордонній службі, принаймні цього регіону. Скидається на те, що ця служба живе сама по собі і зовсім не контролюється відповідними структурами своєї країни. Ці структури, тобто російська так звана «правоохоронна» система, реально не контролюють не лише прикордонну службу, але й колишню міліцію, теперішню поліцію, яка, користуючись цією безконтрольністю, очолює весь кримінальний «бізнес» Росії: наркоторгівлю, шляхи незаконного транзиту, торгівлю людьми тощо.
Так чому ж так бояться українські громадяни потрапляти в руки російських прикордонників? Чому і де вони зникають під час цих зустрічей?
Цікаво простежити за реакцією сторін – учасниць інциденту.
18 липня, тобто наступного після інциденту дня, в МЗС України був викликаний тимчасовий повірений РФ в Україні Андрій Воробйов. Як повідомили в прес-службі відомства, українську сторону на зустрічі представляв в.о. міністра закордонних справ Руслан Демченко.
Демченко висловив стурбованість у зв'язку з діями російських прикордонників, які, на думку української сторони, були надмірними і не відповідали ситуації.
Крім того, тимчасовий глава українського МЗС вручив російському дипломату ноту з вимогою проведення об'єктивного розслідування інциденту.
Також в документі зазначається, що Росія зобов'язана вжити заходів для запобігання подібних ситуацій у майбутньому.
У свою чергу, Воробйов запевнив, що російська сторона забезпечить пошук зниклих безвісти і репатріацію тіл загиблих українських громадян.
У МЗС також повідомили, що на місце події прибув Генконсул України в Ростові-на-Дону.
Звертає на себе увагу, що як заява української сторони, так і реакція на неї сторони російської не відповідають суті того, що трапилося. З українського боку не наголошено на тому, що дії російської сторони є злочинними, оскільки порушують порядок розв’язання подібних інцидентів у практиці цивілізованих держав, а з російського боку не виявлено наміру адекватно відреагувати на загибель громадян іншої держави у частині, що передбачає покарання винних. Тобто, з українського боку маємо прояв задавненого холуйства, вихованого в тих з українців, кого Москва брала на службу для забезпечення своїх інтересів в Україні, а з російського боку – вияв московського великодержавного хамства, що виявляється у ставленні до українців як до недолюдей, життя яких нічого не варте. Поки що лишаємо за кадром той факт, що в Росії не краще ставляться і до своїх людей. Це тим більше симптоматично, що даний випадок не є поодиноким і що напади російських прикордонників на українські риболовецькі судна є звичайною практикою останніх років, яка спровокована раболіпством української влади у ставленні до «старшого брата». Сама Росія не в змозі утримати свої так звані «правоохоронні органи» у рамках закону, а українська сторона зі свого боку «соромиться» їй про це сказати. Як наслідок, четверо українців загинуло. Яскравою ілюстрацією до цого є приклад безконтрольності правоохоронних структур Росії за станом правопорядку на Київському вокзалі в Москві, де російські поліціянти нагло і відкрито грабують приїжжих українців, оббираючи їх до нитки до такого стану, що деякі українці навіть не мають змоги купити квиток на зворотній шлях.
Слідом за тим до ЗМІ 21 липня надійшла інформація про те, що міністр закордонних справ України Леонід Кожара зробив заяву, згідно з якою "правоохоронні органи України та МЗС поки що розпочали своє розслідування. Ми хочемо, щоб російська сторона співпрацювала з нами в цьому питанні. Такі інциденти не повинні повторюватися". За словами міністра, він в цілому задоволений рівнем співробітництва з російською стороною у зв’зку з інцидентом: «Іде активний діалог, повноцінне співробітцтво». Незрозуміло, чим власне залишився задоволеним Кожара. Мабуть тим, що його московські господарі згодні з ним говорити, бо могли б і не згодитися. З точки зору раба, якщо господар звертає на тебе увагу, то це вже велике досягнення.
Далі, у зв’язку із заявами російської сторони щодо того, що саме риболовецький баркас з українськими громадянами на борту, а не російський озброєний кулеметами прикордонний катер, першим вчинив напад, з української сторони почалася млява реакція по суті інциденту. Дані заяви російської сторони нагадують заяви колишнього Міністра оборони України Олександра Кузьмука стосовно збиття українською ракетою російського цивільного літака з ізраїльськими громадянами на борту. З його заяв можна було б зробити висновок, що насправді було навпаки: російський літак неправильно летів і врізався в мирну українську ракету, завдавши тим Україні неабиякої матеріальної шкоди. Тобто наші проросійські чиновники належать до однієї з російським чиновництвом «політичної» школи і це їх ріднить із Росією.
Так от, генеральний консул України в Ростові-на-Дону Віталій Москаленко 30 липня заявив, що «у відповідності до двосторонньої угоди, акваторія Азовського моря перебуває у сумісному використанні двох сторін. Тобто, прибережних вод тут немає. Якби вони (українські рибалки, – автор) пристали до берега, то було б зрозуміло, що вони на території Росії». Отже, кордоном Росії з боку Азовського моря є лише берег. Які функції в даному разі виконував російський прикордонний катер у самому Азовському морі – взагалі не зрозуміло. Російські прикордонники, згідно з російсько-українськими угодами, повинні були б стояти на березі, там, де починається їх кордон.
Тобто, представники Росії не мали права затримувати українське судно, а тим паче застосовувати проти нього зброю. В даному випадку були грубо порушені правила судоводіння : прикордонний катер таранив маломірне судно, розбивши його навпіл, що призвело до людських жертв. Це кваліфікується як навмисне вбивство, бо українці не застосовували зброї, мало того – у них її не було, вони не представляли загрози для оточення, як це буває з п’яними водіями, а просто рятували своє життя від нападників, бо наперед знали, що їм загрожує. Нижче про це буде сказано окремо.
Дивно, що вище керівництво України вперто не звертає на це уваги. Так, 9 серпня 2013 р. Міністр юстиції України Олена Лукаш у зв’язку з порушенням 21 липня Російською Федерацією кримінальної справи проти вцілілого українського рибалки Олександра Федоровича заявила, що «одним з головних умов притягнення до кримінальної відповідальності є здійснення злочину на території держави, яка притягає до кримінальної відповідальності.
Згідно з Договором між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Договором між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, Азовське море і Керченська протока історично є внутрішніми водами України та Російської Федерації і належать до внутрішніх вод України та Російської Федерації.
При цьому вказані міжнародні договори не містять положень, що закріплюють зони відповідальності і контролю за однією прибережною державою – Україною та Російською Федерацією.
Слід також зазначити, що між Україною та Російською Федерацією не укладено договір про делімітацію морського кордону Азовського моря із вказанням координат його проходження.
Виключна економічна зона і континентальний шельф Російської Федерації в Азовському морі також не визначено, оскільки відсутні українсько-російські договори про розмежування сфер економічного впливу України і Росії в Азовському морі.
У наказі ФСБ Російської Федерації від 10.09.2007 №458 «Про затвердженя правил прикордонного режиму» вказується на встановлення прикордонного режиму в Азовському морі у межах двох морських миль (близько 4 кілометрів) від берега.
Маломірне судно з п’ятьма громадянами України на борту було помічене російським прикордонним катером типу «Мустанг» 17 липня 2013 року у точці координат 46 градусів 41,2 хвилин північної широти, 37 градусів 51,7 хвилин східної довготи, а саме по за межами дії зони встановленної наказом ФСБ Росії.
Тому інцидент слід розглядати як такий, що виник не у межах територіального моря Російської Федерації та адміністративних межах прикордонного контролю РФ, тобто не на території Російської Федерації. І, як наслідок, факти вчинення кримінально-карного вчинку на території Російської Федерації відсутні».
З огляду на вищенаведений коментар, звертає на себе увагу абсолютно неадекватна реакція української сторони на інцидент, що стався. Внаслідок інциденту, котрий слід розцінювати, як грубе порушення в односторонньому порядку російською стороною чинних російсько-українських угод, що мають силу закону як в Україні, так і в Російській Федерації, загинуло 4 громадян України, а п’ятого, який вцілів, було затримано у незаконний спосіб і порушено проти нього кримінальну справу, що є також порушенням законодавства у частині, котра стосується іноземних громадян.
Якою ж при цьому мала б бути реакція української сторони? Правильно. Вимога покарати винних у вказаному інциденті і надати сім’ям загиблих відповідні матеріальні компенсації. Натомість маємо лише заперечення щодо порушення проти вцілілого громадянина України кримінальної справи.
Визначення винних у цьому інциденті – справа також не така вже й однозначна. Російські прикордонники наче б то діяли відповідно з наказом №458, виданим ФСБ Російської Федерації, який не може мати законної сили, оскільки суперечить українсько-російським угодам, які мають силу закону як в Україні, так і в Російській Федерації, бо були відповідним чином ратифіковані, і вступили в законну силу в обох країнах. Український Міністр юстиції зробила грубу помилку, пославшись на незаконний наказ ФСБ, замість того, щоб звернути увагу російської сторони на неправочинність цього акту, а в МЗС України повинні були б відреагувати на дії російської сторони, яка в односторонньому порядку порушила двусторонню угоду. У існуванні цього наказу якраз і криється віповідь на запитання про те, чому шлях України у бік Митного Союзу є для неї неприйнятним і навіть згубним.
Чому? ФСБ Російської Федерації видає наказ, в якому існують положення, що є прямим порушенням чинного законодавства Російської Федерації. При цьому російська прокуратура ніяк на це не реагує. Як наслідок, російські прикордонники нападають на іноземних громадян, але і цей наказ ними було порушено. У цьому – вся Росія.
Отже, правий був Вінстон Черчілль, коли сказав, що «договори з Росією не варті того паперу, на якому написані». Задовго до нього Гетьман Богдан Хмельницький, пояснюючи присланому до нього з Москви боярину Федору Бутурліну свій намір укласти договір зі Швецією, сказав, що на відміну від Царя московського Король шведський дотримується даного ним слова.
Тут доречно буде згадати крилатий вислів Івана Крилова з його байки «Вовк та ягня», в якому відбивається суть укоріненої російської правосвідомості: «У сильного всегда бессильный виноват». Тобто, основою російської правосвідомості є не мотив справедливості, а мотив сили. «Ты виноват лишь в том, что хочется мне кушать». Так само поводиться і Віктор Янукович, який підлеглих, слабших за нього, рве на шмаття, виступаючи тут у ролі вовка, а перед Володимиром Путіним бекає як ягня, принижуючи тим самим Україну і її громадян. Це Москвою розцінюється як вияв слабкості у розрізі і провокує відповідне її ставлення до України і українців.
То чи є для України якась позитивна перспектива у тому, щоб знову повертатися до простору, в якому життя влаштоване за законом джунглів? Тобто до легалізованого бандитизму, постійних внутрішніх війн, які ніколи на території Росії не припиняться, тощо. Чи готові матері України віддавати своїх дітей на гарматне м’ясо для задовільнення кланових інтересів московського керівництва? Чи не перспективнішим для України є шлях до європейського правового простору? Запитання риторичні.
Тож і не дивно, що українські рибалки з острахом ставляться до контактів з російськими прикордонниками, знаючи про реальний стан так званої «правоохоронної» сфери Росії. Тим більше, що їм наперед відома реакція української сторони – за них ніхто не заступиться, і про них ніхто не потурбується. Реальність полягає в тому, що російські прикордонники ось уже понад чотири роки піратствують в Азовському морі. Росіяни практично полюють на українців і кожен з рибалок знає, що потрапивши до рук російських прикордонників, без викупу від них не вирвешся. А викуп влаштовується через кримінальних авторитетів, які взяли під свій контроль усе українське узбережжя Азовського моря. Саме ці кримінальні авторитети взяли під свій контроль і весь браконьєрський бізнес на всьому просторі Азовського моря. Прості рибалки в море не виходять давно. Аналогічним чином організовано кримінальний бізнес з видобування вугілля у копанках, де заробітчани-шахтарі за копійки ризикують своїм життям, щоб нагодувати свої сім’ї. Тобто, загальна криміналізація суспільства в Україні за останні роки, особливо на сході Україні, зіграла свою негативну роль у цьому інциденті.То слід поставити питання, що стається з тими рибалками, котрі непотрібні кримінальнім структурам і, відповідно, державним теж? Вони і їх майно залишаються в полоні у російських піратів. Деякі, котрі через декілька років повернулися після того, як їх захопили російські прикордонники, розповідають, що їх примушували відпрацьовувати за затримання. Іншими словами, вони були в рабстві. Багато кого з них було перепродано на Кавказ, а дехто ще й досі не повернувся. Дехто вже й не повернеться, а про майно і говорити зайве. Ось чому російські прикордонники так захоплюються полюванням на людей, адже це приносить великі доходи. До цього призвела мовчазна холуйська поведінка української сторони перед Россією, тобто, офіційної влади України.
То чи піде Україна в Європу, чи в бік зближення зі сходом, з Росією?.. А що виберуть українці? Чи вони виберуть простір правосвідомості, в якому панує і визнається «право сили», як у Росії, чи європейський простір правосвідомості, в якому домінує право, засноване на поняттях справедливості. Так само є очевидним вибір української владної верхівки, яка за своїми звичками цілком вписується до російського простору, в якому панує так зване «право сили». Таким чином, нинішнє керівництво України є чужинецьким для самої України і його народу. Отже так виходить, що при чинній зараз владі нам європейських порядків не бачити, – не той сьогодні напрямок думання в головах керманичів України.
Як казав письменник Булгаков у творі «Собаче сердце», вклавши ці слова до вуст свого героя професора Преображенського, - «…в головах у них розруха…». Під російською розрухою слід розуміти наслідки такого способу життя і управління державою «по-Швондеровски», а життя « по -Шариковски», коли верхи зосереджені на забезеченні лише своїх приватних інтересів. А життя в цілому в країні залишається кримінальним.Наслідком такого підходу є деградація правової культури.
Нещодавно знову стався інцидент з затриманням українських рибалок російськими прикордониками, і знову при затриманні був використаний кулемет. Де в якій країні проти мирних, неозброєних громадян представники правоохоронних служб застосовують автоматичну зброю, якщо у цих громадян завідомо немає зброї, тим паче, не маючи законних підстав до затримання? Хоча цей раз рибалки й були передані українській стороні, але факт застосування автоматичної та ще й важкої зброї (корабельний кулемет), відбувся. Як це назвати, якщо не війною? А чи є зараз війна з Росією? чи може Росія вважає Україну своею територією і застосовує ті ж засоби боротьби з мирним населенням як на Кавказі? Ось до чого призвела раболіпницька політика Януковича. Чи не варто україньській стороні звернутися до російської з пропозиціею та вимогою що до передачі контролю за внутрішніми водами і за станом правопорядку при рибальстві відповідній інспекції по цьому профілю, тобто цивільним структурам рибоохорони…, нема чого робити бойовим прикордонним кораблям і катерам там де нема кордону.
Тим часом на українців продовжують полювати росіяни! Якщо вони безперешкодно роблять це зараз, коли їм стоїть на заваді міжнародне право, то при вступі України до Митного Союзу, вони робитимуть це ще з більшим нахабством. Мало того, якщо вони роблять це зараз лише у прикордонній смузі, то у Митному Союзі робитимуть це на всій території України!!!
