2014-03-13 11:13:42
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Т.Г.Шевченко
Хронологічно моє життя розділена на три майже рівні частини , прожиті в різних країнах. Перша - дитинство, юність, молодість - в Україні, друга - становлення і зрілість - у Росії, третя - в Ізраїлі. У оні часи Україна і Росія були стовпами єдиного СРСР, котрий декларував братство і непорушну дружбу народів. Однак умови життя в них, тим більше для єврея, були досить різними . Живучи в Росії, мав реальне уявлення про життя в Україні, так як часто бував у Києві, Львові, Харкові. Але через півстоліття після розставання з Україною вона знову увійшла в моє життя. Її провідником став київський Майдан. Ловлю себе на тому, що починаю думати українською , згадувати рядки українських поетів, вставляти українські приказки. Ряд українських сайтів розташувалися на самому зручному місці монітора мого комп'ютера. День починаю і закінчую блуканням в інтернеті в пошуках інформації про Майдан, події в інших містах України. І раптом в інформпростір увірвалися події в Криму. Життя в Криму теж представляю не з чуток. Адже з мого життя в Україні третина пройшла там. За вісім років його об'їздив уздовж і впоперек: Сімферополь і Севастополь, Ялта та інші міста південного узбережжя, Бахчисарай і Білогірськ, Феодосія. Тепер, занурившись в українські події, склав собі уявлення про сучасної української дійсності, устремліннях і сподіваннях народів України, сучасної політичної еліти.
За часів СРСР за родом своєї діяльності - просування науково -технічних розробок, мені доводилося неодноразово бувати в багатьох регіонах неосяжної країни: Центр та Північний Захід, Урал і Сибір, Далекий Схід, Україна і Грузія, Молдова іПрибалтика, Казахстан і Узбекистан. Найчастіше після робочого дня в обшарпаних номерах готелів або у гостинних господарів за чаркою чаю виникали посиденьки, якi, як правило,закінчувались під ранок. На них обговорювалася життя і зовсім небезпечні на ті часи різні аспекти незалежності республік і регіонів. У ту пору перспектива самостійного господарювання республік, за винятком України , представлялась нам вельми туманною. У СРСР вона була найбільш розвиненою республікою і здавалася єдиною готової до політико - економічної незалежності , створення процвітаючої держави, яка впевнено почуває себе у світі міжнародних відносин .
Основою такого сприйняття був ряд фундаментальних факторів.
По-перше, людський фактор. Народ України протягом всієї своєї великої історії мав досвід державного управління, яскраво проявив національно -культурну життєвість, завжди показував величезну тягу до самостійності. На різних історичних етапах його пасіонарії явили всьому світу здатність української душі до самобутнього творчості і готовності до самопожертви. Український народ, маючи давні традиції виживання, явив світу своїх філософів і релігійних пастирів різних конфесій, письменників і композиторів, режисерів і артистів, вчених і космонавтів, співаків і .... , а також вміле селянство і майстровитих робітників.
По-друге, природні ресурси. Населення України(тоді складало 52 млн. чоловік) проживає в умовах сприятливого клімату, багате родючими землями і теплим морським узбережжям, водними і лісовими ресурсами, вугіллям , газом.
По-третє, інфраструктура. Вже в ту пору Україна відрізнялася розвиненою транспортною мережею залізних і автомобільних доріг, повітряних і водних трас, а також портами для їх обслуговування.
По-четверте, наука і виробництво. В Україні була своя наука і освіта, промисловість у важливих галузях: ракетно -космічна техніка, авіабудування, електроніка, атомна енергетика і продуктивне сільське господарство.
На цьому тлі, коли 23 роки тому, при безпосередній ініціації першого президента України розпався СРСР, здавалося, що республіка втілить своє сподівання про незалежність і семимильними кроками зробить крок у світове співтовариство процвітаючих країн .
І ось 4 роки тому, після двадцятип'яирічной відсутності, я знову опинився у своїй Україні. Був у Києві та Львові, у своєму рідному Малині- в мiсцях де осталися друзi та могили батькiв. І побачив - автобуси, в яких незручно сидіти, вагони, в які не хочеться заходити, аеропорт , в якому важко пройти і ніде присісти, кладовища, на яких до могил не підійти. Ще один маленький штрих нинішнього кримського побуту, почерпнутого з телевізії : у багатьох місцях, як не було, так до цих пір і немає централізованої каналізації.
Мої українці.
Про ваше життя говорять ваші доходи .
Будучи по населенню та площі після РФ другою країною серед країн СРСР, Україна займає 9-е місце по валовому внутрішньому продукту (ВВП) на душу населення за паритетом купівельної спроможності :
РФ - 23549, Литва -23487, Естонія -23024, Латвія - 21 005, Білорусія -15579, Казахстан - 13 892, Азербайджан -10624, Туркменія -10583, Україна - 7418, Вірменія -6645, Грузія - 5902, Узбекистан -3591, Молдавія - 3424, Киргизія -2409, Таджикистан -2247.
І це при тому, що стартові умови України були незрівнянно краще, ніж у інших республік.
Відчуття, що самостійність розбилася об буденність, коли з року в рік кожен день треба займатися своєю справою: трудитися, ростити дітей, облаштовувати своє вогнище, де попало не гадити, сміятися над політиками.
Зате постійним рефреном проходить: «Слава Україні !». Але ще пам'ятні здравиці на кумачі: «Слава СРСР! Слава КПРС! Слава радянському народу!». Ці здравиці не врятували країну! Bона розпалася.
Чим ви зайняті мої українці, на що йде ваш багатовікової порив - на облаштування свого життя або на бодання один з одним і з сусідами, на творення гідного сьогодення або на мрії про краще майбутне ?
(перевод с русского с помощью транслита)
Лихо мені з вами!
Т.Г.Шевченко
Хронологічно моє життя розділена на три майже рівні частини , прожиті в різних країнах. Перша - дитинство, юність, молодість - в Україні, друга - становлення і зрілість - у Росії, третя - в Ізраїлі. У оні часи Україна і Росія були стовпами єдиного СРСР, котрий декларував братство і непорушну дружбу народів. Однак умови життя в них, тим більше для єврея, були досить різними . Живучи в Росії, мав реальне уявлення про життя в Україні, так як часто бував у Києві, Львові, Харкові. Але через півстоліття після розставання з Україною вона знову увійшла в моє життя. Її провідником став київський Майдан. Ловлю себе на тому, що починаю думати українською , згадувати рядки українських поетів, вставляти українські приказки. Ряд українських сайтів розташувалися на самому зручному місці монітора мого комп'ютера. День починаю і закінчую блуканням в інтернеті в пошуках інформації про Майдан, події в інших містах України. І раптом в інформпростір увірвалися події в Криму. Життя в Криму теж представляю не з чуток. Адже з мого життя в Україні третина пройшла там. За вісім років його об'їздив уздовж і впоперек: Сімферополь і Севастополь, Ялта та інші міста південного узбережжя, Бахчисарай і Білогірськ, Феодосія. Тепер, занурившись в українські події, склав собі уявлення про сучасної української дійсності, устремліннях і сподіваннях народів України, сучасної політичної еліти.
За часів СРСР за родом своєї діяльності - просування науково -технічних розробок, мені доводилося неодноразово бувати в багатьох регіонах неосяжної країни: Центр та Північний Захід, Урал і Сибір, Далекий Схід, Україна і Грузія, Молдова іПрибалтика, Казахстан і Узбекистан. Найчастіше після робочого дня в обшарпаних номерах готелів або у гостинних господарів за чаркою чаю виникали посиденьки, якi, як правило,закінчувались під ранок. На них обговорювалася життя і зовсім небезпечні на ті часи різні аспекти незалежності республік і регіонів. У ту пору перспектива самостійного господарювання республік, за винятком України , представлялась нам вельми туманною. У СРСР вона була найбільш розвиненою республікою і здавалася єдиною готової до політико - економічної незалежності , створення процвітаючої держави, яка впевнено почуває себе у світі міжнародних відносин .
Основою такого сприйняття був ряд фундаментальних факторів.
По-перше, людський фактор. Народ України протягом всієї своєї великої історії мав досвід державного управління, яскраво проявив національно -культурну життєвість, завжди показував величезну тягу до самостійності. На різних історичних етапах його пасіонарії явили всьому світу здатність української душі до самобутнього творчості і готовності до самопожертви. Український народ, маючи давні традиції виживання, явив світу своїх філософів і релігійних пастирів різних конфесій, письменників і композиторів, режисерів і артистів, вчених і космонавтів, співаків і .... , а також вміле селянство і майстровитих робітників.
По-друге, природні ресурси. Населення України(тоді складало 52 млн. чоловік) проживає в умовах сприятливого клімату, багате родючими землями і теплим морським узбережжям, водними і лісовими ресурсами, вугіллям , газом.
По-третє, інфраструктура. Вже в ту пору Україна відрізнялася розвиненою транспортною мережею залізних і автомобільних доріг, повітряних і водних трас, а також портами для їх обслуговування.
По-четверте, наука і виробництво. В Україні була своя наука і освіта, промисловість у важливих галузях: ракетно -космічна техніка, авіабудування, електроніка, атомна енергетика і продуктивне сільське господарство.
На цьому тлі, коли 23 роки тому, при безпосередній ініціації першого президента України розпався СРСР, здавалося, що республіка втілить своє сподівання про незалежність і семимильними кроками зробить крок у світове співтовариство процвітаючих країн .
І ось 4 роки тому, після двадцятип'яирічной відсутності, я знову опинився у своїй Україні. Був у Києві та Львові, у своєму рідному Малині- в мiсцях де осталися друзi та могили батькiв. І побачив - автобуси, в яких незручно сидіти, вагони, в які не хочеться заходити, аеропорт , в якому важко пройти і ніде присісти, кладовища, на яких до могил не підійти. Ще один маленький штрих нинішнього кримського побуту, почерпнутого з телевізії : у багатьох місцях, як не було, так до цих пір і немає централізованої каналізації.
Мої українці.
Про ваше життя говорять ваші доходи .
Будучи по населенню та площі після РФ другою країною серед країн СРСР, Україна займає 9-е місце по валовому внутрішньому продукту (ВВП) на душу населення за паритетом купівельної спроможності :
РФ - 23549, Литва -23487, Естонія -23024, Латвія - 21 005, Білорусія -15579, Казахстан - 13 892, Азербайджан -10624, Туркменія -10583, Україна - 7418, Вірменія -6645, Грузія - 5902, Узбекистан -3591, Молдавія - 3424, Киргизія -2409, Таджикистан -2247.
І це при тому, що стартові умови України були незрівнянно краще, ніж у інших республік.
Відчуття, що самостійність розбилася об буденність, коли з року в рік кожен день треба займатися своєю справою: трудитися, ростити дітей, облаштовувати своє вогнище, де попало не гадити, сміятися над політиками.
Зате постійним рефреном проходить: «Слава Україні !». Але ще пам'ятні здравиці на кумачі: «Слава СРСР! Слава КПРС! Слава радянському народу!». Ці здравиці не врятували країну! Bона розпалася.
Чим ви зайняті мої українці, на що йде ваш багатовікової порив - на облаштування свого життя або на бодання один з одним і з сусідами, на творення гідного сьогодення або на мрії про краще майбутне ?
(перевод с русского с помощью транслита)