2012-10-22 04:55:06
18 жовтня цього року Єврейський музично-драматичний театр ім. Шолом-Алейхем (ЄМДТ) дав прем’єру спектаклю Зіновія Сагалова «Марк Шагал. Сьома свіча». Польоти з ангелом уві сні та наяву (на дві дії) відбулися на сцені «Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» (вул. Ярославів Вал, 16). Режисер-постановник спектаклю – незмінний художній керівник театру, член Національної спілки театральних діячів України та Національної спілки театральних діячів Ізраїлю – Авігдор Фрейдліс. Ті, хто бажає, матимуть можливість подивитися п’єсу там само ще й 27.10.2012 р. Початок о 19.30.
Вистава присвячена 125-річчю від дня народження відомого французького художника Марка Шагала (6.07.1887 – 28.03.1985). Єврей за походженням, Марк Шагал народився у Вітебську, звідки у 20 років вирушив до Петербурга вчитися художній майстерності, з 27-ми руб. в кишені. Це все, що міг дати своєму старшому синові бідний батько, бо в родині, крім Марка було ще восьмеро дітей. Навчаючись живопису, юнак уважно вислуховував учителів і робив усе по-своєму: зображував світ таким, яким бачив його сам. Дивлячись на світ очима душі, у своїх роботах поєднував низьке й високе, логіку та фантазію. Цю здатність літати в уяві юнак зберіг з дитячих років. Маленьким хлопчиком видирався він на дах будинку і звідти подумки линув у далечінь, аж за небокрай. Душа Марка підносила його над буденністю. Тож хіба міг він зображувати щось інше, а не той світ, у якому жив?
І все це взявся донести до глядача Авігдор Френдліс. Нелегке завдання: поєднати буденність і Вічність, проте майстрові вдалося досягти цього своєю постановкою надзвичайно переконливо, незважаючи на обмаль сценічного простору та декорацій. Та хіба справжньому талантові потрібні додаткові засоби? А чудова гра Олександра Герасимчука в ролі Шагала довершила роботу режисера-постановника, створивши колоритний образ неординарного художника.
Роль дружини Белли та Янгола зіграла талановита актриса Марія Самойленко. Насправді, дружина була музою та янголом-охоронцем Шагала протягом усього його життя. Зі смертю коханої весь світ втратив для нього барви: майстер дев’ять місяців не брав до рук пензля. Він наче втратив крила. Проте живопис для Шагала, зі слів самого митця, був «віконцем, через яке він міг полетіти в інший світ». Тож це віконце прочинилось знову, даруючи світові безмежну любов його душі, яка вабила глядачів поринути у дивовижний світ його мрії – туди, де все Єдине.
Шагал пережив скрутні часи, отримав визнання у Франції, яка прихистила його. Проте усе життя подумки повертався до рідного Вітебська, черпаючи натхнення в милих серцю спогадах дитинства.
У спектаклі є ще два персонажі: Мама Марка та Лушка – «Люція-Революція». З цими невеличкими, проте дуже яскравими, ролями чудово впоралися актриси театру Тетяна Баранець та Юлія Кубіна відповідно. У динамічній п’єсі гармонійно поєднані ліричні сцени, запальний єврейський танок і драматичні епізоди, звучить музика, спів. Спектакль закінчився, а глядач завмирає, очікуючи продовження феєричного дійства. Хочеться, щоб воно продовжувалося…
Вражає те, що незважаючи на відсутність власного приміщення, театр ЄМДТ існує вже 22 роки, даруючи високе мистецтво своїм поціновувачам. Кожна постановка, будь-то п’єса чи музично-театралізований концерт – це завжди незабутнє дійство, яке несе глядачеві послання любові сердець злагодженого колективу. Де кожен актор, крім театральної діяльності, займається і реквізитом, і квитками, й іншими життєво важливими питаннями діяльності театру. Вони роблять те, що потрібно робити. Кожен із них «просто робить, і все…», як сказав колись сам Марк Шагал, відповідаючи на запитання, як він малює свої картини. От вам і відповідь на запитання, чому в когось щось виходить.
Тому й на сцені актори такі справжні, переконливі, бо не живуть у штучних умовах, не відірвані від реального життя. Знають, що ніхто не подасть їм все й одразу, як-то кажуть «на блюдці із блакитною кайомкою». Адже життя – це постійне випробовування на міцність. А якщо людина талановита по-справжньому, – вона завжди добивається свого: заявляє про себе наполегливо, переконливо і невідступно. Бо такою є її внутрішня суть. Іншою вона бути не може.
Відчуваючи щирість та невибагливість художнього керівника театру Авігдора Френдліса, друзі-однодумці намагаються всіляко підтримувати його. Хтось надає своє приміщення для репетицій, хтось допомагає з орендою залу для вистави. А надто вимогливий до себе і, як наслідок, до навколишніх, майстер вже сам відповідає і за добір репертуару, і за якість постановки. Вибираючи репертуар, керується основними загальнолюдськими духовними цінностями. Пояснює: «Ми позиціонуємо себе як театр усіх націй, рас і релігій». Керуючись європейськими театральними традиціями, не забуває про єврейський національний колорит. Авігдор Френдліс продовжує традиції театру Грановського, Міхоєлса та Мойсея Гольдблата – свого діда, який ще до початку другої світової війни очолював Київський Державний єврейський театр ім. Шолом Алейхема.
Спектакль про Шагала – це перша за останні вісім років постановка Фрейдліса в очолюваному ним театрі. Хоча за цей час він, як запрошений режисер, поставив шість різних вистав у трьох країнах: у Росії, Білорусії та Казахстані. Тут потрібно наголосити, що на плечах режисерів, які керують театрами, принаймні в Києві, крім вирішення фінансових проблем, лежить ще й функція директора театру, що вимагає багато часу. Тож художньому керівникові довелося прикласти чимало зусиль, щоб здійснити власну постановку в рідному місті.
ЄМДТ намагається ставити те, що до них раніше ніхто не ставив. Першими в Україні поставили п’єсу Л.Українки «На руїнах», комічну оперу Д.Менотті «Телефон» англійською мовою. У ЄМДТ розпочинали свою діяльність такі відомі тепер естрадні зірки як Наталя Могилевська, Тетяна Ліберман (Тіна Кароль) та Ірина Розенфельд, а з театральних зірок: Мирослав Павличенко (театр «На Подолі»), Олена Медведєва (театр ім. Франка) та багато інших.
Серед нагород театру: диплом 7-го Міжнародного фестивалю етнічних театрів України та єврорегіону «Етно-Діа-Сфера» (2006), диплом Фестивалю толерантності, що проводиться в рамках днів пам’яті Холокосту в Петербурзі (2007).
Чудова традиція – розпочинати сезон із прем’єри – свідчить про те, що ЄМДТ не просто існує, а з любов’ю дбає про свого глядача. Крім того, перед початком вистави та в антракті глядачі мали можливість поспілкуватися в невеличкому фойє, випити кави, чаю та скуштувати традиційні єврейські солодощі домашньої випічки. Як показує досвід: те, що має власну традицію – має й своє продовження.
Тож нам є чого повчитися в цього життєстверджуючого колективу, що несе високий рівень європейської театральної культури та традицій театру Гольдблата. Можна лишень побажати їм отримати власне приміщення. Адже своєю багаторічною кропіткою працею колектив довів, що заслуговує на це. Можливо, Київська міська державна адміністрація врешті зверне увагу на існування в Києві єдиного в України Єврейського музично-драматичного театру ім. Шолома Алейхема, а не перекладатиме це питання на плечі Міністерства культури, яке згідно положення має стосунок лише до тих восьми театрів країни, яким надано статус національних. Це, безперечно, дало б можливість театру засяяти новими барвами. А глядачам створило б комфортніші умови…
Вистава присвячена 125-річчю від дня народження відомого французького художника Марка Шагала (6.07.1887 – 28.03.1985). Єврей за походженням, Марк Шагал народився у Вітебську, звідки у 20 років вирушив до Петербурга вчитися художній майстерності, з 27-ми руб. в кишені. Це все, що міг дати своєму старшому синові бідний батько, бо в родині, крім Марка було ще восьмеро дітей. Навчаючись живопису, юнак уважно вислуховував учителів і робив усе по-своєму: зображував світ таким, яким бачив його сам. Дивлячись на світ очима душі, у своїх роботах поєднував низьке й високе, логіку та фантазію. Цю здатність літати в уяві юнак зберіг з дитячих років. Маленьким хлопчиком видирався він на дах будинку і звідти подумки линув у далечінь, аж за небокрай. Душа Марка підносила його над буденністю. Тож хіба міг він зображувати щось інше, а не той світ, у якому жив?
І все це взявся донести до глядача Авігдор Френдліс. Нелегке завдання: поєднати буденність і Вічність, проте майстрові вдалося досягти цього своєю постановкою надзвичайно переконливо, незважаючи на обмаль сценічного простору та декорацій. Та хіба справжньому талантові потрібні додаткові засоби? А чудова гра Олександра Герасимчука в ролі Шагала довершила роботу режисера-постановника, створивши колоритний образ неординарного художника.
Роль дружини Белли та Янгола зіграла талановита актриса Марія Самойленко. Насправді, дружина була музою та янголом-охоронцем Шагала протягом усього його життя. Зі смертю коханої весь світ втратив для нього барви: майстер дев’ять місяців не брав до рук пензля. Він наче втратив крила. Проте живопис для Шагала, зі слів самого митця, був «віконцем, через яке він міг полетіти в інший світ». Тож це віконце прочинилось знову, даруючи світові безмежну любов його душі, яка вабила глядачів поринути у дивовижний світ його мрії – туди, де все Єдине.
Шагал пережив скрутні часи, отримав визнання у Франції, яка прихистила його. Проте усе життя подумки повертався до рідного Вітебська, черпаючи натхнення в милих серцю спогадах дитинства.
У спектаклі є ще два персонажі: Мама Марка та Лушка – «Люція-Революція». З цими невеличкими, проте дуже яскравими, ролями чудово впоралися актриси театру Тетяна Баранець та Юлія Кубіна відповідно. У динамічній п’єсі гармонійно поєднані ліричні сцени, запальний єврейський танок і драматичні епізоди, звучить музика, спів. Спектакль закінчився, а глядач завмирає, очікуючи продовження феєричного дійства. Хочеться, щоб воно продовжувалося…
Вражає те, що незважаючи на відсутність власного приміщення, театр ЄМДТ існує вже 22 роки, даруючи високе мистецтво своїм поціновувачам. Кожна постановка, будь-то п’єса чи музично-театралізований концерт – це завжди незабутнє дійство, яке несе глядачеві послання любові сердець злагодженого колективу. Де кожен актор, крім театральної діяльності, займається і реквізитом, і квитками, й іншими життєво важливими питаннями діяльності театру. Вони роблять те, що потрібно робити. Кожен із них «просто робить, і все…», як сказав колись сам Марк Шагал, відповідаючи на запитання, як він малює свої картини. От вам і відповідь на запитання, чому в когось щось виходить.
Тому й на сцені актори такі справжні, переконливі, бо не живуть у штучних умовах, не відірвані від реального життя. Знають, що ніхто не подасть їм все й одразу, як-то кажуть «на блюдці із блакитною кайомкою». Адже життя – це постійне випробовування на міцність. А якщо людина талановита по-справжньому, – вона завжди добивається свого: заявляє про себе наполегливо, переконливо і невідступно. Бо такою є її внутрішня суть. Іншою вона бути не може.
Відчуваючи щирість та невибагливість художнього керівника театру Авігдора Френдліса, друзі-однодумці намагаються всіляко підтримувати його. Хтось надає своє приміщення для репетицій, хтось допомагає з орендою залу для вистави. А надто вимогливий до себе і, як наслідок, до навколишніх, майстер вже сам відповідає і за добір репертуару, і за якість постановки. Вибираючи репертуар, керується основними загальнолюдськими духовними цінностями. Пояснює: «Ми позиціонуємо себе як театр усіх націй, рас і релігій». Керуючись європейськими театральними традиціями, не забуває про єврейський національний колорит. Авігдор Френдліс продовжує традиції театру Грановського, Міхоєлса та Мойсея Гольдблата – свого діда, який ще до початку другої світової війни очолював Київський Державний єврейський театр ім. Шолом Алейхема.
Спектакль про Шагала – це перша за останні вісім років постановка Фрейдліса в очолюваному ним театрі. Хоча за цей час він, як запрошений режисер, поставив шість різних вистав у трьох країнах: у Росії, Білорусії та Казахстані. Тут потрібно наголосити, що на плечах режисерів, які керують театрами, принаймні в Києві, крім вирішення фінансових проблем, лежить ще й функція директора театру, що вимагає багато часу. Тож художньому керівникові довелося прикласти чимало зусиль, щоб здійснити власну постановку в рідному місті.
ЄМДТ намагається ставити те, що до них раніше ніхто не ставив. Першими в Україні поставили п’єсу Л.Українки «На руїнах», комічну оперу Д.Менотті «Телефон» англійською мовою. У ЄМДТ розпочинали свою діяльність такі відомі тепер естрадні зірки як Наталя Могилевська, Тетяна Ліберман (Тіна Кароль) та Ірина Розенфельд, а з театральних зірок: Мирослав Павличенко (театр «На Подолі»), Олена Медведєва (театр ім. Франка) та багато інших.
Серед нагород театру: диплом 7-го Міжнародного фестивалю етнічних театрів України та єврорегіону «Етно-Діа-Сфера» (2006), диплом Фестивалю толерантності, що проводиться в рамках днів пам’яті Холокосту в Петербурзі (2007).
Чудова традиція – розпочинати сезон із прем’єри – свідчить про те, що ЄМДТ не просто існує, а з любов’ю дбає про свого глядача. Крім того, перед початком вистави та в антракті глядачі мали можливість поспілкуватися в невеличкому фойє, випити кави, чаю та скуштувати традиційні єврейські солодощі домашньої випічки. Як показує досвід: те, що має власну традицію – має й своє продовження.
Тож нам є чого повчитися в цього життєстверджуючого колективу, що несе високий рівень європейської театральної культури та традицій театру Гольдблата. Можна лишень побажати їм отримати власне приміщення. Адже своєю багаторічною кропіткою працею колектив довів, що заслуговує на це. Можливо, Київська міська державна адміністрація врешті зверне увагу на існування в Києві єдиного в України Єврейського музично-драматичного театру ім. Шолома Алейхема, а не перекладатиме це питання на плечі Міністерства культури, яке згідно положення має стосунок лише до тих восьми театрів країни, яким надано статус національних. Це, безперечно, дало б можливість театру засяяти новими барвами. А глядачам створило б комфортніші умови…